Допомогти проекту
( Записки психотерапевта Броннікова С. )
… час від часу хтось обов’язково не зявляється на призначену годину.
Хтось відміняє зустріч дзвінком або листом. Вибачається. Переживає.
Хтось біжить з терапії, як біжать від нелюбої людини. Таємно, не залишивши адреси, відключивши телефон.
І ті, і інші думають, що якщо вони не прийдуть, мене це здивує, і тому хтось вибачається і відчуває себе винуватим, а комусь так соромно, що навіть вибачитися сил немає.
Насправді, мене дивує, коли вони приходять. Той факт, що хтось приходить в терапію, викликає у мене захоплення в поєднанні з подивом.
Чому? Тому, що це дуже важко.
Коли людина приходить в терапію, вона вибирає бути вразливою. Вибирає не уникати власного болю, а рухатися назустріч болю. Вибирає виносити багато невизначеності, а це болісно.
Мій пацієнт погоджується з немислимими речами – що він може бути не правий. Що, можливо, йому варто було б вибачитися. Перед тими, перед ким його вибачатися не вчили зовсім: наприклад, перед власною дитиною. Або перед своїм тілом.
Людина погоджується з ще більш немислимими речами – що вона може бути права! Що потрібно вчитися постояти за себе. Або щось міняти – шлюб, дружбу, манеру спілкуватися з собою. Залишитися в пустелі, витерпіти страх і холод, оплакати те, що не збулося.
Мої пацієнти часто не підозрюють, що мова піде зовсім не про те, чого вони очікували. Не про зміну ваги. Не про кількість м’язевої маси. І не про те, чи варто піти до стиліста або постригтися.
А про пошук покликання. Пошук любові. Пошук однодумців. Пошук тих, з ким хотілося б розділити те, що з тобою відбувається.
Все це поміщає людину в ситуацію жахливо невизначеного майбутнього, про яке вона не розуміє зовсім нічого, окрім того, що, можливо, воно буде краще, аніж сьогодні.
Це лякає.
До того ж, людині доводиться за це платити.
Люди навколо платять гроші, щоб купити модне пальто. Або піти в кіно. Або сходити в ресторан. Або поїхати у відпустку. У нашій культурі люди платять за речі, які відволікають їх від болю, який вони відчувають.
А пацієнт в психотерапії платить за те, щоб побачити те, від чого всі відвертаються. Платить, щоб сфокусуватися на болі, яку переживає. Платить за визнання того, що модне пальто не знизить відчуття власного вигнання, а голлівудський фільм не підкаже, як вирішити проблему токсичними сосунками. Платить за відпустку із зони комфорту. З місця, де відчуває себе впевнено і захищено – в зону, повну артефактів, дотик до яких може виявитися фатальним.
Тільки уявіть собі, якої мужності це вимагає!
Я пишу цей текст для своїх пацієнтів – минулих, нинішніх і майбутніх – щоб сказати: мене захоплює ваша сміливість. Ваша сила. Ваша готовність ризикувати і змінюватися. Ваша здатність пред’являти себе – такими, якими ви є. І вашу довіру до мене.
Ви відмовляєтеся підживлюватися від нашого загального нарцисизму: знайти круту роботу, купити дорогу машину, зробити тюнинг власного тіла, розказати про це світу в соцмережах – лайки ненадовго відвернуть від екзистенційного жаху. А коли знову накриє, тренуйся жорсткіше, заробляй більше, поміняй машину, подовж маршрут в точку відпустки. Повторюй, поки не помреш.
Ви – інші.
У культурі, побудованій на ретельному уникненні будь-якого емоційного болю, ви – подвижники. Ви – енергія протесту. І живий доказ того, що у людства є НАДІЯ.
Вона в тих, хто ризикує собою, щоб змінити життя.
Фото Юра Зелененький
